Моніторинг розвитку системи освіти

Моніторинг не є окремою управлінською функцією. Він виступає, скоріше, як складовий компонент таких управлінських функцій, як аналіз і контроль, система вимірювання динаміки якісно-кількісних змін об’єкта. Моніторинг – це “градусник”, що дозволяє виміряти “температуру” – стан об’єкта

Структура публікації:

1. Моніторинг освітнього середовища.

2. Моніторинг розвитку освітнього середовища навчальної установи.

3. Модель вбудованості та взаємопроникнення освітніх середовищ.

4. Діагностика керуючої системи.

 

Перелік напрямів рекомендованих практичних робіт

Ми припускаємо, що в наведеному нижче списку вам удасться вибрати напрям до душі. Якщо це не відбулось, запропонуйте свій варіант.

Звертаємо увагу, що право назви майбутньої роботи належить вам.

1. Побудуйте модель системи внутрішньошкільного моніторингу для своєї освітньої установи.

2. Побудуйте модель моніторингу, предметом якого є задоволеність батьків вашого класу (групи) якістю освіти, одержуваної дітьми у вашій освітній установі.

3. Розробіть розділ проекту програми розвитку освітньої установи на основі проведеного на вибір моніторингу рівня сформованості загальнонавчальних умінь і навичок (стану здоров’я учнів, рівня вихованості, рівня творчих досягнень тощо). У розділі «Очікувані результати» укажіть показники рівня досягнення планованих результатів.

4. Розробіть модуль у проекті освітньої програми своєї освітньої установи «Управління реалізацією програми через моніторинг».

5. Організуйте моніторинг кадрового (або іншого) забезпечення своєї освітньої установи за останні 5 років. Опишіть технологію його проведення.

6. Самостійно визначте предмет й об’єкт моніторингу, виходячи зі свого практичного досвіду та потреб. Проведіть відповідне моніторингове дослідження у своїй освітній установі.

Моніторинг освітнього середовища

Основну увагу в даній главі приділено діагностиці результатів шкільної освіти, моніторингу освітнього середовища навчального закладу.

Моніторинг розвитку освітнього середовища навчальної установи

Моніторинг у сфері освіти можна розглядати і як частину системи маркетингу (маркетингу освітніх послуг) в освіті (В. Ясвін. Експертиза шкільного освітнього середовища, 2000). Це пов’язано не тільки зі специфікою його об’єкта, а і з особливостями самої системи освітнього маркетингу.

Система освіти – це особлива галузь соціальної сфери, у рамках якої реалізуються потреби населення й суспільства в освіті за допомогою надання освітніх послуг. Розміри системи освіти можуть бути різними: регіональна система освіти, система муніципальної освіти, освітній округ, окрема освітня установа й т. п. Моніторинг розвитку системи освіти містить у собі весь комплекс процедур, що дозволяє виявити динаміку цієї системи в історично визначений часовий період. У даному відношенні моніторинг добре вписується в алгоритм маркетингу освітніх послуг, є його необхідною умовою та невід’ємним компонентом. Тут моніторинг, поряд із прогнозом, служить забезпеченню інформаційної стабільності, запобіганню дефіциту інформації при виробленні рекомендацій і прийнятті управлінських рішень, підвищенню ступеня їх обґрунтованості.

У рамках діяльності системи освіти здійснюється формування орієнтації суб’єктів освіти на освітньому ринку, визначення в ній своєї ніші. Для того щоб організувати ефективну діяльність із задоволення освітніх потреб населення, необхідно відслідковувати динаміку якісних і кількісних показників, що відбивають як освітні потреби безпосередньо населення, так і ринку освітніх послуг (системи освіти), і ринку праці (куди рано чи пізно приходить споживач освітніх послуг).

Освітнє середовище – поняття, що формується. Воно охоплює систему впливів та умов формування особистості, можливості для її розвитку, що є в соціальному та просторово-предметному оточенні.

Частіше за все, коли йдеться про освітнє середовище, мається на увазі конкретне оточення якого-небудь навчального закладу або конкретна родина. Таке середовище можна позначити як локальну освітню, на відміну від освітнього середовища в широкому сенсі – макросередовища, що теоретично може являти собою весь Всесвіт. Локальне освітнє середовище – це функціональне та просторове об’єднання суб’єктів освіти, між якими встановлюються тісні різнопланові групові взаємозв’язки.

Практична реалізація освітніх проектів локального рівня здійснюється конкретними виконавцями – учителями. Ними організується педагогічне середовище професійного функціонування, що може бути позначене як освітнє мікросередовище. Локальне освітнє середовище, власне кажучи, складається із «вбудованих» у нього освітніх мікросередовищ (див. модель нижче).

Модель вбудованості та взаємопроникнення освітніх середовищ

Як структурні одиниці освітнього (шкільного) середовища Г. Ковальов виділяє: фізичне оточення, людські фактори та програму навчання. До фізичного оточення віднесені: архітектура шкільної будівлі, ступінь відкритості-закритості конструкцій внутрішньошкільного дизайну, розмір і просторова структура класних та інших приміщень, легкість їх просторової трансформації при виникаючій необхідності, можливість і широта просторових переміщень у них учнів тощо.

До людських факторів віднесені: ступінь скупченості учнів та її вплив на соціальну поведінку, особистісні особливості й успішність учнів, зміна персонального та міжособистісного простору в залежності від умов конкретної шкільної організації, розподіл статусів і ролей, статево-вікові й національні особливості учнів і вчителів тощо.

Нарешті, до програми навчання віднесені такі фактори, як структура діяльності учнів, стиль викладання й характер контролю, кооперативні чи конкурентні форми навчання, зміст програм навчання (їх традиційність, консерватизм або гнучкість) тощо.

Параметри освітнього середовища, безумовно, деякою мірою пов’язані один з одним і в той же час кожний з них може мати свій низький чи високий показник незалежно від рівня показників інших параметрів.

Можна, наприклад, виділити такі параметри освітнього середовища:

  • широта;
  • інтенсивність;
  • усвідомлюваність;
  • стійкість;
  • емоційність;
  • узагальненість;
  • домінантність;
  • когерентність;
  • активність;
  • мобільність.

Так, наприклад, освітнє середовище дитячого екологічного табору творчого типу мобільності може характеризуватись відносно низьким показником широти й у той же час – високою інтенсивністю; високим ступенем усвідомлюваності й низкою стійкістю, високою емоційністю й низькою узагальненістю; високою домінантністю й низькою когерентністю, низькою активністю й високою мобільністю. Дана система параметрів експертизи освітнього середовища дозволяє робити її системний опис, дає можливість здійснювати моніторинг розвитку освітнього середовища навчального закладу. Психолого-педагогічна експертиза освітнього середовища на основі представленого комплексу діагностичних параметрів дозволяє більш ясно побачити потенціал її організаційного розвитку, що дуже важливо для керівників навчального закладу.

Найбільш важливо використовувати методику експертизи для здійснення моніторингу розвитку освітнього середовища. Як уважали древні китайські мудреці, безглуздо постійно намагатись порівнювати себе з іншими. Адже завжди знайдуться ті, хто опиниться перед нами, й обов’язково знайдуться ті, кого ми самі зуміли випередити. Чи варто на це орієнтуватись? Набагато важливіше «порівняти себе із собою вчорашнім».

Щорічно проводячи експертизу свого освітнього середовища (на рівні всієї школи чи окремих класів) «внутрішніми» силами, тобто так званим методом включеної експертизи (самоаналізу), адміністрація (чи окремий учитель) може забезпечити чіткий контроль динаміки її розвитку, цілеспрямовано коректувати цей розвиток шляхом перерозподілу ресурсів, якщо необхідно, збільшити показник того чи іншого параметра.

Особливий інтерес для аналізу управлінської ситуації у школі може привертати помітна різниця експертних оцінок освітнього середовища з боку самого директора, кожного з його заступників, педагогів, батьків. Заповнити експертні таблиці можна запропонувати також випускникам школи. При цьому в жодному разі не слід з’ясовувати, хто з них «правий», а хто ні. Набагато важливіше осмислити, чому та сама ситуація сприймається по-різному з різних позицій. Висновки, отримані в результаті такого аналізу, можуть стати важливим фактором удосконалення управлінської системи навчального закладу. Одержавши певну «картинку» освітнього середовища, керівник визначає стратегію її подальшого розвитку на основі своїх уявлень про цілі освіти. Можна, наприклад, зосередити наявні ресурси на радикальному підвищенні рівня кількісних параметрів, що мають на циклограмі найбільш низькі значення.

Можна прагнути довести до максимальних значень один чи кілька параметрів, що є найбільш важливими в даних конкретних умовах, і т. д.

При цьому не завжди необхідно прагнути досягати теоретично можливого максимуму.

Скажімо, різке підвищення рівня інтенсивності освітнього середовища може виявитись; небажаним через занадто великі навантаження учнів, що негативно позначиться на стані їх фізичного та психічного здоров’я.

У зв’язку з цим стає очевидним відповідь ще на одне «типове» директорське запитання: «Який рівень показників варто вважати «достатнім» чи «добрим» для того чи іншого параметра?». У даній логіці це запитання втрачає сенс. Адже доцільно оцінювати не стільки свої «досягнення», скільки ті нереалізовані можливості, які, таким чином, перетворюються в потенційний ресурс розвитку освітнього середовища. Чи станемо ми прагнути використовувати даний ресурс уже в цьому навчальному році чи «законсервуємо» його, зосередивши увагу на інших сторонах освітнього процесу, залежить тільки від прийнятого управлінського рішення. Таким чином, принципове значення вже при повторній експертизі має кількісний приріст рівня тих параметрів, що були раніше визначені як стратегічно пріоритетні, підвищення показників яких було заплановано.

Стратегія подальшого розвитку освітнього середовища на основі результатів експертизи виробляється на основі всієї сукупності уявлень адміністрації й педагогів про суть і зміст освіти. Власне, вивчення філософії освіти, педагогіки, психології, соціології, фізіології, теорії управління й ін. саме у принципі і спрямовано на науково-методичне забезпечення прийняття такого роду рішень.

Вибір бажаної модальності освітнього середовища – це найважливіший стратегічний вибір шляхів розвитку навчального закладу. Це вибір ідеології освітнього процесу, що визначає «дух» школи, її цілі та цінності, систему взаємодії між педагогами й учнями та між самими учнями, це проектований «портрет особистості» випускника тощо.

Якщо освітня установа розвивається не стихійно, а цілеспрямовано, то освітній процес, так чи інакше, будується на основі якої-небудь педагогічної моделі. Сьогодні змодельовані освітні системи найбільш відомих педагогів – Коменського, Локка, Руссо, Песталоцці, Макаренка, Корчака, що стали класичними. (Ясвін В. Експертиза шкільного освітнього середовища, 2000). Уявлення про модальність спроектованих ними освітніх середовищ дозволить педагогу-керівнику більш усвідомлено й цілеспрямовано приймати стратегічні рішення, пов’язані з напрямом (модальністю) розвитку свого навчального закладу.

Діагностика керуючої системи

Для того щоб відповісти на запитання: «Чому необхідно цілком змінювати або частково обновляти керуючу систему школи?», треба провести її діагностику аж до складання своєрідної дефектної відомості, де, наскільки можливо, повно відбити недоліки (проблеми) управлінських функцій, організаційної структури керуючої системи й організаційного механізму. У підсумку аналітико-діагностичної роботи можна одержати дефектну відомість керуючої системи школи для того, щоб ліквідувати ті недоліки результатів, які були породжені саме дефектами в керуванні.

Алгоритм аналізу у вигляді запитань, на які повинен відповісти собі будь-який керівник, може бути таким:

  • Які освітні результати роботи школи, які ми зараз маємо, нас не задовольняють і ми хочемо їх змінити?
  • Яких результатів ми хочемо досягти?
  • На основі розбіжності бажаних і наявних результатів формулюємо проблеми результатів. Через які недоліки (проблем) навчально-виховного процесу виникли проблеми результатів?
  • Через які недоліки (проблеми) умов (кадрових, науково-методичних, матеріальних, фінансових, мотиваційних, нормативно-правових) виникли проблеми навчально-виховного процесу?
  • Через які недоліки (проблеми) керуючої системи школи виникли проблеми умов і навчально-виховного процесу?

Керівник, створюючи (вибудовуючи, формуючи) керуючу систему своєї конкретної школи, спочатку визначає зміст управлінської діяльності у вигляді повного переліку функцій управління, тобто всього того, що треба робити для розвитку школи. Нагадаємо, функція представляє одну з опредмечених управлінських дій, тобто дію (планування, організація, керівництво й контроль), що відноситься до конкретного об’єкта.

Інакше кажучи, керівник спочатку виписує всі функції, пов’язані з плануванням:

  • планування відновлення навчальних програм;
  • планування роботи з педагогічними кадрами в інтересах розвитку школи;
  • планування роботи з батьками у класах, які працюють за новими програмами.

Потім складають весь перелік функцій, пов’язаних з іншими управлінськими діями. Зрозуміло, тут можливі, а іноді й необхідні інтегративні записи типу: «Планування, організація, керівництво та контроль (чогось)», хоча не всі об’єкти управління й не завжди мають потребу в одночасному застосуванні всіх управлінських дій. Повнота функцій визначається потребами об’єкта, інакше кажучи, директор школи повинен бездоганно знати свою школу як об’єкт розвитку, бездоганно знати, які нововведення підлягають розробці, освоєнню, відновленню (розвитку) цього року.

Визначивши в такий спосіб зміст управлінської діяльності, керівник вибудовує його в певному порядку, формі, що називається організаційною структурою керуючої системи. Дефекти в об’єкті розвитку можуть з’явитись і через недоліки оргструктури керуючої системи.

І, нарешті, причиною недоліків керуючої системи школи, які призводять до дефектів умов, процесу, результатів, можуть бути дефекти організаційного механізму керуючої системи, які і з’ясовуються в ході аналізу.

Розглянемо приклад, де аналітичні міркування будуть виходити з дефектів об’єкта (результатів, процесу, умов): адже якщо управління неякісне, то в об’єкті ми завжди будемо спостерігати дефекти.

Якщо аналіз об’єкта знайшов дефекти в цілепокладанні, з’ясовуємо:

  • Які цілі суб’єкти керування не ставлять? (Виявляється, не ставлять цілей розвитку, коли це необхідно);
  • Які цілі поставлені, але не узгоджені, дезінтегровані (за ланками, за предметами, за ступенями освіти)?

Саме суб’єкт (особистість чи орган – кафедра, наприклад) зобов’язаний ставити цілі й інтегрувати їх для узгодженої, злагодженої управлінської діяльності.

Або ще приклад. У проблемному аналізі встановлено, що деяка функція виконується погано. Подумаємо, чому це може бути? Чи її нікому не запропонували (немає суб’єкта, що повинен її виконувати), а якщо запропоновано в обов’язках, причина невиконання може бути в нестачі прав для її здійснення чи в недосконалості оргмеханізму.

Керуюча система школи сама може й повинна бути об’єктом проблемного аналізу. Вона характеризується змістом, структурою та способами її реалізації, що в сукупності й відбиває процес управління. Стосовно й цього процесу буде доцільно поставити знайоме з методики проблемного аналізу запитання: «Через які недоліки умов (кадрових, фінансових, матеріальних, мотиваційних, науково-методичних, правових) виникли недоліки процесу управління?»

Тут можуть виявитись недоліки:

  • організаційного забезпечення (в організаційній структурі немає індивідуальних чи колективних суб’єктів, які б керували новими об’єктами, й т. п.);
  • методичного й нормативно-правового забезпечення (нерозробленість функцій, прав і відповідальності суб’єктів; статуту, положень, інших документів, що регламентують діяльність різних органів (структур) шкільного управління, тощо);
  • матеріального забезпечення керуючої системи (кожному заступнику директора, психологу, соціологу, кафедрі тощо потрібні кабінет, меблі, засоби оргтехніки, засоби зв’язку, комп’ютер та ін.);
  • фінансового забезпечення (багато видів управлінської, організаторської роботи, що раніше не виконувалась у школі або виконувалась на громадських началах, тепер вимагають оплати, тому що віднімають багато часу);
  • може не вистачати грошей (для оплати роботи тих чи інших посадових осіб або для виконання тих чи інших управлінських дій потрібні додаткові кошти, яких немає);
  • мотиваційного забезпечення (люди, які працюють у тих чи інших ланках управління школою, не зацікавлені в успіху або між ними не склались доброзичливі відносини тощо).

З усіх виявлених недоліків можна побудувати розгалужене «дерево проблем». Після того як виявлені всі ці недоліки, необхідно продумати ідеї, за допомогою яких проблеми можна було б вирішити. Із цієї маси ідей відбираються ті, котрі можуть дати найбільш швидкий ефект, і робиться спроба «виліпити» (вибудувати) з них концепцію керуючої системи нової школи. Далі, якщо потрібно, визначається поетапна стратегія переходу до неї, операціонально ставляться цілі модернізації організаційної структури й організаційного механізму управління, готується план дій.

Методологія та методика проблемного аналізу в повному обсязі можуть застосовуватись і для виявлення дефектів керуючої системи школи. Коли останні виявлені (зафіксовані в дефектній відомості), то стає ясно, що і як треба змінювати, обновляти, модернізувати, словом, розвивати керуючу систему школи так, щоб вона відповідала програмі перетворення об’єкта (тобто самої школи).

Автори: Т. Боровкова, І. Морев

Залишити коментар

Виповинні ввійти на сайт щоб залишати коментарі.

Система Orphus
Підписатись на розсилку
Loading...Loading...


Погода
Наші друзі
Хостінг провайдер LesHOSTІнформаційний портал «Ми - Україна»
Статистика